Лунай, прекрасна наша мово!..

9 листопада – День української писемності і мови, день, коли ми вшановуємо рідне слово, підносимо свій голос на захист рідної мови. Саме до цієї дати були приурочені всі заходи Тижня української писемності і мови, які відбулися в Докучаєвському технікумі ДонНУЕТ.

Одним із важливих завдань вивчення української мови на сучасному етапі розвитку мовної освіти відносимо врахування виняткової ролі державної мови в суспільному й особистісному розвитку кожного громадянина й потреби належною мірою оволодіти нею. Хороший рівень своїх знань української мови виявили викладачі технікуму під час написання аудіодиктанту, а студенти – виконуючи завдання Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика. Справжнім подарунком до свята стала перемога студентки групи ВХП-12-1/9 Мозговенко Олени в регіональному етапі Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка.

Складними і драматичними дорогами національної історії, тернистими шляхами розвитку мови повела студентів конференція «З глибини століть», яка відбулася 5 листопада. Вона показала багатство української мови, довела, що рідна мова – духовна святиня, найбільший і найдорожчий наш скарб, навчила шанобливо ставитися до здобутків національної культури, писемності. Студенти-бухгалтери групи БО-13-1/9 Налєсна Діана, Ветринська Карина, Біломеря Марина, Костюк Олена виступили з доповідями про «Велесову книгу», Нестора Літописця ( «Батько української історії»), Ярослава Мудрого ( «Його прозвали Мудрим»), Семена Климовського, автора пісні» Їхав козак за Дунай» ( «Пісня, що завоювала Європу»).

Продовженням конференції став брейн-ринг, який заохотив першокурсників до вивчення історії рідного краю, викликав захоплення здобутками української писемності, виявив рівень ерудиції студентів. У двобої зійшлися команди груп ТКД-13-1/9 і БО-13-1/9, які продемонстрували командний дух, кмітливість, винахідливість, уміння логічно мислити. Не залишилися осторонь і глядачі. Вони з цікавістю слідкували за перебігом конкурсу, шукали відповіді на поставлені питання. З перевагою лише в півбала перемогла команда бухгалтерів.

6 листопада в фойє технікуму відбулася виставка-конкурс настільних композицій «Українські візерунки», основою яких були вишиті рушники, які є символом матеріальної культури слов’ян, важливою складовою обрядів.

Вишиті рушники поширені в сучасній Україні як неодмінний атрибут народного побуту, весільної та святкової обрядовості, як традиційна окраска селянського житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходяться без рушників, які, крім декоративного призначення, мають великий образно-символічний зміст. Вишивати рушники – давній український народний звичай. Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. Ним прикрашають інтер’єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів. На рушнику христили новонароджену дитину та проводжали у довгу дорогу.

Журі конкурсу відзначили творчий підхід учасників до створення оригінальних композицій, виконаних в українському стилі. Перемогу здобула група ВХП-13-1/9, студенти якої  змогли з гарбузів зробити «Козацьку сім’ю». Друге місце розділили між собою групи ТКД-11-1/9 та ТКД-12-1/9 з тематичними композиціями «Червоне – то любов, а чорне – то журба», «Щедра осінь». Українська вишивка була основою пано групи БО-13-1/9 (третє місце). А ось вишивки Блохіної Марини (ТКД-12-1/9) принесли їй перемогу в індивідуальному заліку. 

«Вишиванка щодня набирає популярності, стає не лише традиційним, історичним одягом українця, а й сучасним і модним. Прийди у вишитій сорочці, візьми участь у фотосесії та отримай перемогу в конкурсі на кращу вишиванку», – такими словами 8 листопада запросили студентів і викладачів технікуму на день української вишиванки. «Які красуні! Наші дівчата – найкращі! Як пасують дівчатам вишиванки!» – лунало звідусіль. Попереду голосування, яке визначить кращу фотомодель в українській сорочці.

Щасливі ми, що народилися й живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І-де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово. Тож нехай лунає чарівна українська мова на добро, на мир, на щастя…

Григор’єва І.Л., викладач української мови і літератури Докучаєвського технікуму ДонНУЕТ